Прабатьківщиною кави небезпідставно вважаються землі Єфіопії. Завдяки арабським кочівникам та купцям кава стала широковідомою в країнах Близького Сходу. Однак, до протоки Босфору й Дарданелли, що відділяє Європу від Азії, кава потрапила завдяки 22-річному турецькому султану Мехмеду ІІ, котрий як переможець урочисто в`їхав у ворота Царгорода – Константинополя. Це сталось 29 травня 1453 року. На штурм Константинополя юний султан привів понад 100 000 воїнів та величезний флот, що нараховував біля 100 бойових галер-каторг, тобто військових кораблів.
Найулюбленішим напоєм турецьких вершників та моряків, безперечно, була кава. Так, завдяки молодому та енергійному султану Мехмеду ІІ кава і потрапила до східних берегів Європи. Відтак подорож цього напою шляхами Європи тривала впродовж кількох століть. До цього доклав руку то й же ж непосидючий султан Мехмед ІІ. У віці 44 років, цебто у 1475 році, його вірні спаги та яничари захоплюють не тільки один із найпотужніших торгових центрів тогочасної Східної Європи – Кафу (м. Феодосія), але й інші міста Південного узбережжя Криму, включаючи Мангуп – столицю князівства Феодоро. Так в Криму, практично на порозі Європи утворилась турецька провінція – Кафський санджак, до якої приєднуються захоплені пізніше міста всього Північного Причорномор’я та Азовського узбережжя. Саме з цього часу васали турецького султана – кримські татари, почали систематично шарпати українські, литовські та польські землі, спустошуючи їх хижими кривавими набігами. Головною метою цих набігів було людоловство. Полювання на людей, тобто хлопчиків та дівчаток віком від 5 років, дорослих юнаків та дівчат, а також сильних та здорових чоловіків та жінок у ординців називалось «Яссою», або ж «Яса», що значить «звитяжна здобич». Таку людську здобич потім перепродували на всіх невольничих ринках Малої Азії та Північної Африки, аж до Марокко. Ця агресивність кримськотатарських орд спричинила до появи у Придніпров`ї новітньої потужної військової сили, а саме: православного Запорозького лицарського ордену. На цю новітню військову потугу скаржився у 1492 р. кримський хан Менглі-Гірей у листі до Великого князя литовського Олександра, пишучи про козаків-киян та черкащан, які захопили османську військову галеру-каторгу біля Тягині. Фортеця Тягиня — це тодішня турецька фортеця на Дністрі (нині — м. Бендери у Молдові). Отже, наші прадіди козаки спустилися човнами по Дніпру з Києва та Черкас, пройшли Чорним морем, піднялися Дністром й захопили потужний військовий корабель практично під носом у турецького гарнізону фортеці Тягині…
Як потім писав історик Михайло Грушевський: «Це була перша писемна згадка про Запорозьких козаків». Далі так званий «культурний обмін» на Європейських теренах України між Запорозькими козаками і турками-османами набував все більших розмахів та масштабів. Здобуваючи «козацький хліб», тобто військову здобич, запорозькі козаки визволяли християнських невольників з рабства, плюндруючи міста і містечка практично по всьому узбережжю Чорного моря. Бували роки, що наші прадіди-запорожці здійснювали великі та малі морські походи по два, або й три рази на рік, неодноразово підпалюючи навіть сам Константинополь та його передмістя. Як мовилось в одній із козацьких дум: «…була Варна здавна славна, славніш неї – козаки…». Щоправда, морські походи бували не завжди щасливі для Запорожців. Це траплялось тоді, коли турки встигали мобілізувати весь свій військовий флот, або ж шторм чи буря викидали козацькі човни-чайки на турецький берег, відтак, наші прадіди, через злий випадок, тисячами потрапляли у полон, у такий неприємний спосіб знайомлячись із традиціями вживання кави населенням Османської імперії.
Також відомі історичні факти направлення із «гнізда нашої вольності» – Запорозької Січі козацьких вивідників, котрі під виглядом мандрівних кобзарів-лірників, прочан до Святих місць, а також послів та купців-чумаків прибували до Стамбулу та інших міст де торгували невольниками, для викупу християнських бранців та здійснення дипломатичних переговорів. Інколи козацькі посли місяцями були змушені жити в Стамбулі, чекаючи на позитивну відповідь, а відтак, спілкувались з турецькими чиновниками, котрі ж, звичайно, пригощали «чубатих слов`ян» кавою.
Відомо про те, що Богдан Хмельницький у своїй гетьманській резиденції, що знаходилась в Суботові, частував іноземних послів із Західної Європи та Московії традиційним для мешканців Турецької імперії напоєм, який називався кава. Будучи молодим воїном, Богдан Хмельницький у 1620 році під Цецорою потрапив у полон до турків, де прожив два роки, поки мати не зібрала гроші для його викупу. Турки обходились із полоненим гречно, відповідно до його статусу, як і з людиною за яку можна отримати чималий викуп. Таким чином, юний шляхтич Богдан Хмельницький не тільки зумів вивчити турецьку мову, але й, безумовно, познайомився із традиціями вживання тонізуючого напою – кави.
В середньовічній Україні, чашка, в яку розливали цей духмяний напій, мала назву «філіжанка». Зокрема, Великий українець Іван Котляревський в своєму безсмертному творі «Енеїда», згадує про існування філіжанок…
Однак після смерті Богдана Хмельницького в українській історії настав трагічний період, який ще іменується в історичних джерелах як «Руїна», цебто громадянська війна між нашими «вождями-полковниками», котрі по смерті Хмельницького стали чубитись та ділити Гетьманську булаву, а відтак і Україну на два, три, а то й чотири шматки. Доділились до того, що турецькі війська впродовж кількох років, а в деяких випадках кількох десятків років, стояли гарнізонами практично під Києвом у містах: Чигирині, Черкасах, Каневі, Корсуні, Умані, рівно як і по всьому Поділлю включно із Немировом, Братславом та містом Кам`янець-Подільський.
Природньо, що турецькі гарнізони не тільки перетворювали наші церкви на мечеті, але й впродовж кількох десятків років більш-менш мирно співіснували із місцевим населенням, котре в силу обставин, знайомилось з традиціями вживання кави.
Також знаний ще один історичний факт, що славнозвісний Фастівський полковник (м. Фастів знаходиться за 50 км на південь від Києва) Семен Палій, будучи не просто відомим козацьким полководцем, а за свідченнями самого Гетьмана Івана Мазепи, козаком-характерником, не тільки добре знав про турецький звичай вживати каву, але й заохочував козаків свого полку до вживання цього тонізуючого духмяного напою. Бувалий запорожець-характерник Семен Палій говорив своїм козакам, що: «…вживаючи каву, українському воїнству буде легше зрозуміти турецькі думки, маневри і військові помисли…». Щоправда козаки Семена Палія придумали свій унікальний рецепт вживання кави, а саме: з молоком та медом. За переказами такий рецепт кави, на відміну від турецької гіркої, запорозьким козакам ліпше смакував.
Впродовж кількох століть українські козаки вели практично безперервні малі і великі війни – як на морі, так і на суші – проти регулярної армії Османської імперії. Тож, в якості трофеїв до рук українського козацтва не рідко потрапляли цілі обози усілякої військової провізії, амуніції та припасів. Серед цієї «військової здобичі» часто-густо траплялись цілі вози вантажені мішками із зернами кави. Природньо, що козаки, знаючи про напій, який готували турки із зерен кави, не викидали її як сміття, а використовували за призначенням. Саме такий випадок і трапився у 1683 році під Віднем, коли кмітливий козак Юрій Кульчицький попросив собі у винагороду кілька сотень мішків нікому не потрібної кави в зернах, що залишилась в таборі розгромленої турецької армії. Європейські дворяни, як і прості солдати, не знали про застосування зерен у мішках, вважаючи його за якийсь незрозумілий непотріб.
Загальновідомо, що першу кав`ярню в Європі, в австрійській столиці Відні, відкрив 13 серпня 1684 року український-таки козак Юрій Кульчицький, односелець ще одного Великого козацького Гетьмана Петра Сагайдачного. Завдяки старанням козака Юрія Кульчицького, кава стала одним із наймодніших напоїв численних закладів харчування Відня, Будапешта, Праги, Мюнхена, Амстердама, Лондона та інших великих тогочасних Європейських міст.
Сумно казати, що хоча наші прадіди і почали вживати каву років на 100-150 раніше, ніж це стали робити в Європі, проте ця традиція на Наддніпрянщині не закріпилась. Однак ця прикрість сталась не тому, що українці з якогось дива розлюбили каву, а завдяки потугам іншої азійської Імперії, столиця якої на той час знаходилась в Петербурзі. Московська імперія зруйнувавши у 1775 році «гніздо золотої вольності» українців – Запорозьку Січ, перетворила лицарів-запорожців на рабів, цебто на кріпаків, які ставши безправними, на своїй таки дідівській землі, не мали можливості смакувати кавою, смак до якої вони привили всій Європі. Також після того, як ми стали кріпаками, з вжитку українців щез не тільки напій «кава», але й сам термін «філіжанка», тобто назва посуду з якої вживали каву в середньовічній Україні.
Варто підвести підсумки, наголосивши на тому, що хоча каву до Європи принесли турки, проте зробили її популярною на всьому континенті саме Запорозькі козаки
